АСОЦІАЦІЯ  ЯХТСМЕНІВ - ВЕТЕРАНІВ МІСТА КИЄВА

"КИЇВСЬКІ ВІТРИЛА"

Страница Сергея Машовца
Вітаю Вас, Гість · RSS Четвер, 21.09.2017, 20:51










Особиста історія у вітрильному спорті, досягнення, публикації, світлини
 
Сергей Аркадьевич Машовец – легенда парусного спорта. Как сказал один корреспондент, в добром смысле, это «человек, свихнувшийся на парусном спорте». Многие не знают, что он был отличным спортсменом, призером чемпионата СССР в классе Л-4, в составе экипажа Николая Софийчука, чемпионом СССР по морскому многоборью. А если говорить о буерном спорте, то сильнейшим гонщиком Украины был и остается Сергей Машовец. Но главное его призвание это тренерская работа. Это «тренер от бога». Достаточно сказать – он тренер трехкратного Олимпийского чемпиона Валентина Манкина. Но это не все, чего он достиг, как тренер. Сергей Машовец воспитал целую плеяду яхтсменов высочайшего класса. За время работы он подготовил 96 мастеров спорта по парусному спорту, 12 по морскому многоборью, в том числе 4 Заслуженных, 9 почетных и 16 Мастеров спорта международного класса. На XXVI олимпийских играх в 1996 году, яхтсмены Украины, под руководством Сергея Машовца заняли почетное 3 место. Это наивысшее достижение за всю историю развития парусного спорта в Украине и СССР. Сергей Машовец отмечен наградами национального и международного Олимпийских комитетов, Спорткомитетами Украины и СССР. Он Заслуженный тренер Украины, Заслуженный работник физической культуры и спорта Украины, Национальный судья федерации парусного спорта Украины, Почетный президент федерации парусного спорта Украины. В жизни он необыкновенный человек, эрудит, с которым можно часами беседовать на любые темы.
С благодарностью, за материалы, представленные Сергеем для сайта.
Воспитанник Сергея Машовца,
Автор и администратор сайта,
Леонтий Дюденко
 

Сергей Машовец и Валентин Манкин

 
The Curriculum Vita (автобіографія)
Я, Машовець Сергій, народився 26 вересня 1931 року в м. Києві. Батько – викладач Харківського хіміко-технологічного інституту, професор, мати – домогосподарка. Перед війною вчився у школі. Батько важко хворів на сухоти, через що ми в 1941 році залишилися в окупованому Харкові. 06.02 42 батько помер. Для того, аби влаштуватися на роботу і не загинуть, я підробив рік народження так, аби бути старшим, але це згодом стало причиною того, що я на початку 43 року опинився у Німеччині, як "остарбайтер", де працював у столярній майстерні і різноробом. У травні мені вдалося приєднатися до групи, яка тікала "в Союз". Так з великими складнощами я знов потрапив у Харків, звідки, спочатку пішки, а потім потягом, потрапив до своїх у Київ. Після звільнення Києва вчився у школі, закінчив автошколу, працював водієм. Мати була репресована з 1944 по 1956 рік, коли була звільнена достроково. Реабілітована у 1960 році. !946 – 1947 роки вчився у м. Ленінграді, працював вантажником і матросом. Відтак жив у Києві, працював рятувальником на воді і матросом водної станції ДСО "СПАРТАК". Спортом почав займатися в 1947 році, фехтування, бокс, вільна боротьба, самбо. З 1948 займався веслуванням, народним, академічним (переможець осіннього чемпіонату м. Києва у шлюпці-двійці, призер міста з академічного веслування. 1950 – 51 закінчив середню школу в м. Погар, Брянської області і поступив до КПІ з другого курсу якого перейшов до КДІФК’у, який закінчив 1956 року. На яхту вперше сів у 1948 році. У 1949 був другим на першості міста серед новачків, для чого відмовився від участі у змаганнях з академії (Укррада "Спартака", відбір на ЦР), за що мене ледь не вбили товариші по распашній четвірці (Ходаловський, Неверовський і Лихогоденко). З тих пір я ніколи не називав себе ніким іншим у спорті, окрім як вітрильником. Після повернення з Погару і вступу до КПІ ганявся і стерновим на "Олімпіках" і матросом у свого тренера М. Софійчука, з яким був третім на Чемпіонаті СРСР 1951 року (клас Л4) і потрапив на Олімпійські збори 1952 року (клас "Дракон"), а потім виступав у складі його екіпажу і в класі 5.5. Тренером почав працювати з 1951 року в ДСО "Спартак", як допоміжний тренер-інструктор, а з осені 1953 року самостійним тренером в Республіканському морському учбовому центрі "ДТСААФ", де паралельно час від часу виконував обов’язки матроса, стернового-сигнальника, моториста, командира катера, поки, нарешті, не "дослужився" до командира-інструктора по спорту. У вітрильницькій секції ДТСААФ окрім мене інших тренерів не було, але була досвідчена і легендарна яхтсменка Надія Яківна Христяновська, вітрильницьке прізвисько якої було "Боцман всієї України" і це багато про що говорить. Хоч я і не тільки вважався, а і фактично був її тренером, проте за мої знання і вміння щодо такелункових робіт і, взагалі, щодо догляду за судном, я маю дякувати Надії Христяновській, з якою мене пов'язувала ще одна неафішована, а в свійчас і замовчувана, спільна біографічна риса – ми обидвоє були у минулому "остарбайтерами" у Німеччині. Секція почалася з двох суден і десь двох десятків спортсменів, а потім бували часи, коли вона нараховувала до 50 вимпелів і під двісті яхтсменів. В колективі було запроваджено особливі звичаї, наведу деякі з них: Тренер мав право прийняти до секції нового спортсмена-яхтового стернового, тільки за згодою загальних зборів, які, як правило, таким стерновим відмовляли – не "наша людина".  ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ 
     
ПУБЛИКАЦИИ

Кто есть кто в украинском яхтинге. Взгляд Сергея Машовца
Журнал Panorama 7/2004
Интервью
 
ДИПЛОМЫ ТРЕНЕРА И СПОРТСМЕНА
 
ФОТОАЛЬБОМ
 
http://wwportal.com/s-dnem-rozhdeniya-25/ПОЗДРАВЛЕНИЕ
 

Фото история спортивной жизни Сергея Машовца

 

 
Copyright MyCorp © 2017
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0